Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

…після першого поділу Польщі 1772 р. Галичина відійшла до Австрії, а з 1867 р. – до Австро-Угорщині? З розпадом останньої було створено Західно-Українську Народну Республіку, що 1919 р. возз’єдналася з Українською Народною Республікою. Унаслідок українсько-польської війни Східна Галичина увійшла до складу Польщі під назвою Східна Малопольща.

Нині на території колишньої Галичини (по суті – Східної Галичини) існують Львівська, Івано-Франківська та більшість районів Тернопільської області.

Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна, Угорська Русь) – регіон України, що нині охоплює Закарпатську область. Його історія пов’язана з різними археологічними культурами (Іпотешт-Кіндешт- Чурел, Празькою, Луки-Райківецькою), різними східнослов’янськими племенами (хорватами, частково уличами і тиверцями). Ці землі протягом століть були певною мірою відірвані від решти українських земель. У XII ст. Підкарпатська Русь була підкорена Угорщиною і возз’єдналася з Україною лише 1940 р.

Буковина – регіон України, що формувався на «стику» різних земель, держав і народів і був тривалий час відірваним від України. У XII ст. Буковина ввійшла до складу Галицького (згодом – Галицько-Волинського) князівства, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а 1359 р. відійшла до Молдавського князівства, згодом – до Румунії.

Назва «Буковина» вперше з’явилася в грамотах молдавських господарів у XIV ст. і пов’язана з природною особливістю краю – безліччю букових лісів.

Нині територія Буковини входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) і Румунії (Південна Буковина – область Румунії Сучава).

На Буковині тривалий час жили слов’яни. У XV ст. на її території з’явилися євреї – це були переважно вихідці з Польщі, котрі поселялися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з визначеною урядом Росії «смугою осілості», а в XVI ст. – молдавани, які шукали на Буковині й Наддністрянщині порятунку від турецьких загарбників. У XVIII ст. до Буковини переселилися російські розкольники, які протестували проти розпочатої московським патріархом Ніконом (1605–1681) реформи богослужбових книг (вона полягала у виправленні слов’янських текстів за книгами, які друкували в католицькій Венеції). До Буковини перебиралися некрасівці – нащадки донських козаків, а також липовани – старообрядці, котрі які за часів Івана Грозного зазнали переслідувань.

Покуття – етнічна земля українців, розташована у верхів’ях Дністра і Пруту. Згадки про неї наявні ще в давніх літописах: «…людей з Покутя й Поділля забрали були турки». Протягом тривалого часу Покуття підпорядковувалося різним князівствам, поставало то як південно-східна частина Галичини, то як область Буковини. Самостійним регіоном Покуття стало в XVII ст.

Ці землі являли собою трикутник, межуючи з Поділлям і Молдаво-Валахією, Трансільванією та Червоною Руссю. Так само виглядає й сьогоднішнє Покуття, розташоване на стику Галичини, Поділля та Буковини (це значна частина Івано-Франківської області). Саме такі обриси і визначили назву краю.

Південна Бессарабія – регіон України, що утворився в Придунав’ї та Нижньому Подніпров’ї. Тут близько 5000 років тому зустрілися скотарі й землероби трипільської культури, згодом на цих землях виникли грецькі колонії, а в III ст. готи відтіснили греків за Дунай. З V ст. Бессарабію активно заселяли слов’яни, зокрема уличі і тиверці, хоча тут жили й інші народи: кімери (кіммерії), скіфи, тирити, готи, обри, болгари.

У середині XIV ст. територія Бессарабії увійшла до складу Молдавського князівства, а від початку XVI ст. її південна та північна частини були підкорені Туреччиною. 1812 р. Бессарабія була приєднана до Росії. У 1924 р. Південна Бессарабія ввійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення республіки Молдавії – до складу України. Нині Південна Бессарабія входить до складу України, а Північна Бессарабія – до складу Молдови.

Назва Бессарабія, або Цара бессарабська (від румунського tara – «країна»), відома з кінця XV – початку XVI ст. У волосько-болгарських грамотах так називали Валахію разом із Придунайськими землями. У пізніших історичних джерелах це найменування поширилося й на історичну область Буджак та Ногайські степи, де в Середньовіччі жили уличі.

…Буджак з XVI ст. заселяли переважно ногайські племена, що походили від однієї з татарських орд? Як вважають дослідники, від однієї з їх народностей – огузи – походить народ гагаузи, що й нині живе в Бессарабії.

Нижня Наддніпрянщина, відома також як Таврія, Українське Причорномор’я, разом із Донщиною становила Український степ, де 5000 років тому розташовувалася одна з найдавніших прабатьківщин трипільської культури. Відтоді Українське Причорномор’я було заселене слов’янами.

Причорноморські степи почали заселяти у XVII ст. Його ініціаторами були українські козаки, а осідали тут переважно переселенці з Полтавщини, Київщини та Чернігівщини, а також російські військові поселенці, селяни й розкольники. Держава підтримувала «імперських» селян і військових, які несли службу та сплачували земельну ренту.

Для захисту прикордонних земель було утворено Новоросійську губернію. Вперше вона згадується в царському указі від 22 березня 1764 р. Коли Росія перемогла Туреччину, Крим було перетворено на Таврійську область (згодом – губернію), до складу якої увійшли й землі Північного Причорномор’я та Приазов’я. Відтоді степову зону почали заселяти серби, албанці, болгари, німці, австрійці, шведи, швейцарці тощо.

У Криму жило ще більше народів: росіяни, українці, албанці, естонці, цигани змішувалися зі строкатим місцевим населенням. Іще Геродот відзначав, що в Таврії, окрім таврів, мешкали кіммерійці, яких у VIII ст. вигнали скіфи; водночас на півострові розселилися греки, згодом готи, гуни, хозари, печеніги, половці. У X–XI ст. у Криму виникли вірменські поселення, тут осіли також караїми та кримчаки.